політичні вчення представників німецької класичної філософії

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — першої половини 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха.

Представники німецької класичної філософії. Французька революція підкреслила політичне та інтелектуальне поділ Європи. Демократи стали радикальніше, реакціонери ще більш запеклими. Наполеонівські війни особливо сильно вплинули на Німеччину, де був встановлений режим військового контролю французів у інтересу імперії Наполеона. Вчення І. Канта про державу і право. Основоположником німецької класичної філософії був професор філософії Кенігсберзького університету Іммануїл Кант (1724-1804). Він походив з родини простого лимаря і все життя прожив у Кенігсберзі. Творчість Канта традиційно ділиться на докритичний і критичний періоди.

Класична німецька філософія – розвиток німецької філософії, що охоплює період кінця XVIII – першої половини XIX ст. Для неї характерні такі основні риси: – відродження діалектичної традиції; – перехід від суб'єктивного ідеалізму до об'єктивного на основі діалектичної методології Головними представниками класичної німецької філософії були І. Кант (1724–1804), Й. Фіхте. (1762-1814), Ф. Шеллінг (1775–1854), Г. Гегель (1770-1831), Л. Фейєрбах (1804–1872). Вчення про діалектику розуму веде, за І. Кантом, до висновку про неминучість його хибності (помилковості). Однак раціональним у трансцендентальній діалектиці Канта е думка про суперечливість розуму – антиномії (протиріччя, що не розв'язуються).

Важливою ланкою в ланцюгу вчення Канта є визначення переваги моралі над політикою. Отже Кант ішов у тому самому напряму що і Гольбах, який сформулював ідеал політики, заснованої на моралі. Представники німецької класичної філософії зробили значний внесок у розуміння таких вузлових понять політичної думки, як "держава", "правова держава" (Кант), "громадянське суспільство", "розподіл влад" (Гегель) та ін. Їхні погляди постали як власне доктриальні викла¬ди підвалин буржуазного права, буржуазної держави і влади.

Вищим досягненням класичної німецької філософії є вчення Георга Гегеля. Воно характеризується винятковою широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем. Основні праці Гегеля такі: “Феноменологія духу” (1807), “Наука логіки” (1812 –1816), “Енциклопедія філософських наук” (1817), “Філософія природи” (1817), “Філософія права” (1821). Політичним ідеалом представників західництва були конституційні буржуазно-парламентарні держави Західної Європи. До слов’янофілів належали Олексій Хом’яков (1804 – 1860), Іван Киреєвський (1806 – 1856), Константин Аксаков (1817 – 1860), Юрій Самарін (1819 – 1876), Олександр Кошелєв (1806 – 1883) та інші.

Нікколо Макіавеллі - представник політичної думки епохи Відродження Читать далее: Геополітичні концепції Ф.Ратцеля, К.Хаухофера, А.Мехена, Н.Спайкмена, Р.Челлена та ін. 10. Політичні концепції представників німецької класичної філософії (І. Кант, Г. Гегель). Виклав основи німецької суспільного договору, природних прав людини, правової держави, громадянського суспільства, свободи особистості, поділу влад. Пріоритетне місце у системі вчення Канта посідає людина, котра виступає у двох видах: як істота емпірична вона підпорядковується закону причинності і не може бути вільною, як річ у собі вона цільковито вільна і діє згідно з законом свободи, моральним законом - категоричним імперативом.

Поняттям німецька класична філософія визначаються філософські вчення феодальної Германії другої половини ХVІІ-ХІХ ст. (період ідейної підготовки там буржуазної революції). Її сформулювали І. Кант, І. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л. Фейєрбах. Іммануїл Кант (1724-1804) – засновник німецької класичної філософії. Основні напрямки його філософії 2. Представник суб’єктивного ідеалізму, який все виводить і пояснює з діяльності “Я” як творчої першооснови; “Не-Я” виступає як об’єкт, який обмежує свободу “Я”. 3. Об’єкт, у формі як природи, так і культури у філософії Й.-Г.Фіхте породжений суб’єктом (за це намагання “виколупати” об’єкт із суб’єкта його критикували І.Кант і Ф.-В.-Й.Шеллінг).

д) Людвіг Фейєрбах(1804 - 1872) був представником матеріалістичного напрямку в німецькій класичній філософії. - Піддав критиці ідеалізм і висунув цілісну і послідовну матеріалістичну картину світу; - В своїй філософії виступав як повний атеїст, доводив відсутність Бога, його штучність, придумана людьми, перенесенням на особистість Бога нереалізованих людських ідеалів. 5) Загальне поняття та основні напрямки німецького матеріалізму XIX в. - Марксистська філософія; - Політекономія (економічне вчення); - Науковий комунізм (соціально-політична теорія), б) Засновниками марксизмубули німецькі вчені та філософи Карл Маркс (1818 -1883) і ФрідріхЕнгельс (1820 -1895). в) Марксистська філософія

За своїм соціально-політичним розвитком у XVIII ст. Німеччина значио відставала віл передових країн тогочасної Європи. Лише наприкінці цього століття під впливом Великої французько) революції в ній активізувалися соціальні іі полігичні рули. Найпомітнішими постатями в філософії другої половини XVIII – першої третини XIX ст. були видатні німецькі філософи І Каш. І Г. Фтс. Г В. Ф Гсгсль.

Величайшим досягненням класичної німецької філософії стало вчення Гегеля про діалектиці. Програмні вимоги в філософських доктринах, зазвичай, не відрізнялися послідовністю. Буржуазної політико-правової ідеології на той час властиво поєднання прогресивних концептуальних уявлень (наприклад, теоретичне виправдання революції, принципів лібералізму) з поміркованими, а де й консервативними практико-идеологическими установками. Іммануїл Кант (1724–1804 рр.) – родоначальник класичної німецької філософії і основоположник однієї з найбільших напрямів у сучасній теорії права – був професором Кенигсбергского університету. Вчення Канта склалося на початку 70-х рр.

Поняттям німецька класична філософія визначаються філософські вчення феодальної Германії другої половини ХVІІ-ХІХ ст. (період ідейної підготовки там буржуазної революції). Її сформулювали І. Кант, І. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л. Фейєрбах. Іммануїл Кант (1724-1804) – засновник німецької класичної філософії. Основні напрямки його філософії 2. Представник суб’єктивного ідеалізму, який все виводить і пояснює з діяльності “Я” як творчої першооснови; “Не-Я” виступає як об’єкт, який обмежує свободу “Я”. 3. Об’єкт, у формі як природи, так і культури у філософії Й.-Г.Фіхте породжений суб’єктом (за це намагання “виколупати” об’єкт із суб’єкта його критикували І.Кант і Ф.-В.-Й.Шеллінг).

Лекція 7. німецька класична філософія. План. 1.І.Кант — засновник німецької класичної філософії. 2. Діалектичний ідеалізм Г.Гегеля. 3. Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха. Кант ділить філософію на теоретичну і практичну. Він вважав, що вирішенню таких проблем філософії, як проблеми буття, моралі і релігії повинно передувати дослідження можливостей людського пізнання. Предметом теоретичної філософії є дослідження пізнавальної діяльності і законів людського розуму і його меж. Кант розумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв'язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно.

Тема: Класична німецька філософія. План 1. Загальна характеристика класичної німецької філософії та її представники. 2. Критична філософія І. Канта. •Усі представники німецької класики ставилися до філософії як до спеціальної системи філософських дисциплін, ідей, категорій. • Філософія в історії розвитку світової культури покликана бути совістю, «душею» культури, «конфронтуючою свідомістю», яка «насміхається» над дійсністю. • У класичній німецькій філософії розроблено цілісну концепцію діалектики, як методу пізнання природної і соціальної дійсності. • Поряд з історією досліджувалась людська сутність.

По-перше, всіх, представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично пізнати людську життєдіяльність, зробити предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. У цілому в філософії природи (хоч дослідники і вважають її найслабшим місцем у філософському вченні Гегеля) окреслено шляхи загальної класифікації природничих наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономірності розвитку природи. Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух - людство та людська історія.

Таким чином, представники німецької класичної філософії вирішували, перш за все, проблему співвідношення буття та мислення. Рух філософської думки від субстанції до суб'єкта, від буття до діяльності, від інертної матерії до автономного саморозвитку духу – це і є основна тенденція німецької класичної філософії. Питання 2. Основні ідеї філософії І.Канта. Засновником німецької класичної філософії слушно вважається Іммануїл Кант (1724-1804), творчий шлях якого поділяється на два періоди: докритичний (до 70-х років XVIII століття) і критичний (поіменований так по назвах його головних творів –

Тема. Німецька класична філософія. Питання для розгляду: 1. Філософія І.Канта. 2. Філософська система Г.В.Ф. Гегеля. 3. Місце німецької класичної філософії в історії філософії, її оцінка в контексті сучасності. Філософія І.Канта. Парадокс Німеччини другої половини XVIII – початку XIX ст.: занепад політичної системи – понад сотня самостійних держав – королевств, курфюрств, княжеств, розрізненість та війни, кріпацтво. Разом із тим -- з'являється багато філософів та поетів. Ґьоте: «він той, хто створив найбільш дієве за своїми результатами вчення і найглибше від усіх заглибився у німецьку культуру». Присвячено найбільш від усіх літератури. Докритичний період.

Німецькою класичною філософією називається сукупність філософських вчень Іммануеля Канта (1724 –1804), Іогана Готліба Фіхте (1762-1854), Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга (1775-1854), Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831), Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872), які розвивалися в Німеччіні наприкінці ХУІІІ - початку ХІХ ст. Німецька класична філософії є закономірним результатом розвитку соціальної реальності і мислення Нового часу. Це закономірний результат розвитку європейської культури у цілому. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури.